Як правильно розповісти дитині про війну
Телебачення, Інтернет, радіо… Щодня лунають повідомлення про події на Сході. В транспорті та на вулиці чути те ж саме.
Ми намагаємося захистити своїх дітей від страшної інформації про події за вікном, але чи правильно це? Діти дуже швидко підхоплюють настрої дорослих та, інтерпретуючи, повторюють те, що бачать. Також діти ставлять безліч питань.
Розмовляти про те, що відбувається в країні, з дітьми потрібно обов'язково. Вони живуть не у вакуумі. Коли з'являється інформаційна порожнеча, вона заповнюється домислами. А поза інформаційним полем опинитися не вийде.
Шановні дорослі! Просто поясніть дитині, що вона під захистом і опікою, що їй нічого не загрожує. Якщо будемо заперечувати те, що відбувається насправді, діти вважатимуть нас брехунами або боягузами.
Перше правило для дорослих – бесіда про війну з дитиною, це чесна і щира розмова, адже діти нам довіряють.
Починаючи розмову про війну, спробуйте запитати у дитини, як вона думає: що таке війна? Діти у віці 6-7 років дуже багато чого здатні розуміти. Нинішні події в країні - це вагомий привід поговорити про моральність, чесність, благородство. Ми рідко з дітьми про це говоримо.
Розмову варто вести з дитиною, якій уже є 5-6 років.
Розповідати треба, наголошуючи, що є погане, а що добре; що робити можна, а чого не варто. Для дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку найбільш зрозуміла форма – ігрова. Можна використати іграшки, книги або просто розповісти казку про те, як «посварилися» дві країни і тепер мають «виправляти власні помилки».
Не варто розповідати дітям більше, аніж вони запитують. Тобто, якщо дитина про щось питає, їй треба відповісти, але без вдавання у дрібні деталі, переживання, аналіз політичної ситуації тощо. Але якщо дитина не питає, не треба «бігти попереду неї». Відчувайте свою дитину: коли вона питає вас про війну, Майдан, її не завжди цікавить інформація. Найчастіше за цими питаннями стоїть прохання: «Мамо, допоможи мені впоратися зі страхом, з тривогою, підтримай і захисти мене». Тому наше основне завдання – дати дитині це відчуття безпеки і стабільності.
Ще важливо чесно говорити з дітьми про свої погляди. Така розмова важливіше, ніж неупереджена оцінка.
кщо члени родини – прихильники різних політичних точок зору, то це фактично лінія фронту всередині сім’ї. Тоді дитина загалом впадає у стрес. Як не парадоксально, але малюк, який бачив якісь фізичні дії у гарячих точках, може справитися із цим краще, аніж той, який сидить дома, де тато з мамою постійно підтримують тривожний фон через свої переживання і сварки.
Нині матерям треба частіше обіймати своїх дітей, говорити їм про те, що вона їх любить. Тому кожній мамі треба знаходити час для дітей, які нині, як ніколи раніше, потребують тепла.
Головним для дитини є відчуття спокою та безпеки. Дітям, особливо у зоні бойових дій, потрібно наголошувати, що всі негаразди тимчасові.
Проте, є випадки, коли говорити з дітьми мають уже фахівці. Існують кілька таких «тривожних дзвіночків», на які мають звертати увагу дорослі. Найпоширеніші з них – порушення сну, спалахи агресії або пасивність і замкненість. Також слід привернути увагу, якщо дитина з острахом вдивляється в темряву або часто плаче без причини. Звичайно, наявність однієї або двох ознак не має вказувати на те, що у дитини посттравматичний синдром або невроз, але звернення до фахівців зайвим не буде.
Щодо дітей, які на власні очі бачили війну, чули вибухи і нині ховаються навіть від звуків грому чи петарди.
Дорослі мають постійно розмовляти про це з дитиною. Якщо дитина маленька, то на ці теми можна помалювати чи погратися. Крім цього, дитині слід дати максимальний тілесний контакт, тобто постійно її обіймати, спати разом із нею, тримати на руках або за руку, гладити по голові, оскільки це все створює відчуття безпеки. Для травмованої дитини дуже важливо ввести максимально зрозумілі правила – дитина повинна знати, де і коли вона їсть, спить, робить уроки, грається. Також важливо навчити дитину підтримувати вибіркову увагу, оскільки після психологічної травми увага розсіюється, втрачається здатність сконцентруватися на чомусь одному. Займатися підтримкою вибіркової уваги батьки можуть навіть тоді, коли ведуть дитину до школи. Можна запропонувати малюку концентрувати увагу на певних деталях (по дорозі до школи чи садочку рахувати з дитиною автомобілі певних кольорів чи з певними номерами). Підтримка вибіркової уваги також дуже допомагає тоді, коли дитина тривожна. Будь-яка діяльність, яка вимагає максимальної зорової концентрації, – вишивання, в’язання, комп’ютерна гра чи складання пазлів, конструкторів, читання книг, журналів, розфарбовування й малювання – здатна знімати тривогу і оздоровлювати.
У родинах, коли батько їде воювати на Схід, дитині шкільного віку варто відразу ж пояснити, що батько їде захищати свою сім’ю, людей, державу. Якщо ж хтось із рідних загинув у зоні АТО, не слід приховувати це від дитини, навіть якщо вона маленька. З точки зору психології смерть батьків на війні мало чим відрізняється від смерті у мирний час від аварій чи хвороб.
Крім цього, про смерть рідних дитині варто казати тоді, коли ви самі справитеся із цим шоком і зможете присвятити час та надати підтримку малюку.
Звичайно, краще би нам, дорослим, ніколи не довелося розповідати дитині про війну.
Мирного усім нам неба!
